Лілія Боровець, співзасновниця Центру інноваційної освіти «Про.Світ» та освітньої краудфандингової платформи GoFundEd (GoF) ділиться історіями та лайфхаками – як розвивати освіту, як самим учитися навчатися, як руйнувати стереотипи і плекати свої можливості.
Як почався «Про.Світ»
Десь у 2013 році ми з майбутніми засновницями організації створили проект «Дія в Україні». Ми бачили, що є молоді люди, які бажають робити щось своє, але мають недостатньо розуміння, як. А оскільки ми були випускницями AIESEC, займалися розробкою проектів, то прагнули ділитися цими компетенціями.
Та згодом прийшло розуміння: запізно працювати з людьми, які вже закінчили виші. Потрібно дивитися глибше. Чому школа не готує нас до життя?
У 2014 році ми зробили експериментальний проект для підлітків із застосуванням методики змішаного навчання, яка тоді в Україні ще не впроваджувалася. Закликали вчителів: якщо ви готові експериментувати – долучайтеся.
Пригадую перші історії успіху. Один батько розповідав: мій син навчався в Штатах, йому подобалися уроки мистецтва, а після повернення в Україну він перестав цікавитися творчістю. Але завдяки роботі з нами знову почав малювати, у ньому знову відкрилася цікавість!
Я була в Айові й досліджувала, як там працюють школи. Там усе побудоване навколо учня, навколо його потреб і талантів. Завдання вчителя – помітити схильності учня й створити всі умови, щоб вони розвинулися. Освіта ж в Україні зовсім інша…
Зараз ситуація, звичайно, змінюється. Але кілька років тому ще панував авторитарний пост-радянський підхід. Усі мають дорівнювати певному стандарту, а якщо не вписуєшся – ти біла ворона. Тому часто талановиті діти не можуть розвинути свої здібності.
Мені видається, що тоді на курсах для учнів нам удалося створити простір, де вони могли відчути себе, побачити в собі потенціал, зрозуміти, як рухатися з ним далі.
Ми дивилися не лише на те, як змінилися учні – а також на вчителів, які брали участь у проекті. Вони теж відкрили в собі певні здібності. Стали почуватися більш вільно, зрозуміли, що навіть в рамках системи можуть створювати нові підходи. Бути для учнів партнерами, а не експертами.
На той час серед організацій, що займалися освітою, не було таких, які працювали саме з учителями. Інститути підвищення кваліфікації – звичайно, це державні органи, які працюють за певною системою, і там важко пробивати якісь нові рішення.
А ще у мене мама була вчителькою, і я бачила, як їй складно. Усі вільні вечори вона проводила з зошитами. А кожного дня з тридцятьма учнями протягом семи годин!.. Я питала себе, як можна допомогти їй працювати ефективніше.
Коли почався Майдан, остаточно стало зрозуміло, що треба робити щось із освітою. Усе це склалося – і ми почали працювати над «Про.Світом».
Про виклики і плани «Про.Світ»
Є глобальний виклик – суспільний. Нам треба переосмислити роль громадянського суспільства. Незважаючи на те, що так багато громадських організацій, маю відчуття певної кризи. Ми або можемо будувати механізми, які заміняють якусь роль держави на даний момент, але потім треба думати, як цю функцію інтегрувати в державні інститути.
Або ж натомість – ставати десь альтернативою для держави. Це означає, що потрібно бути дуже сталою організацією, з якісними практиками, фінансовою життєздатністю, хорошими кадрами тощо.
Треба зменшувати залежність від донорів. Часто спостерігаєш, як стратегія організації змінюється під впливом цього чинника. Це може негативно впливати на якість роботи.
Ще один виклик – зберігати гнучкість і динаміку в організації. Незважаючи на те, що є певні великі й сталі проекти, постійно потрібно займатися дослідженнями, дивитися, як розвивається сфера, пропонувати якісь рішення. Має бути певний баланс між тим, що ти робиш сьогодні, і скільки часу думаєш про те, куди рости далі. Тому, скажімо, ми плануємо створити в організації підрозділ R&D.
«Про.Світ» в цілому планує розвиватися у двох проектах: GoFunded і «Школа тренує». Вони процесно вже досить вибудовані, ми бачимо шляхи розвитку, розуміємо, як кожен проект підтримує освітнє середовище. Але зараз у сфері освіти практично немає якісного аналізу, всі рішення приймаються «пальцем у небо»… Ми хочемо підсилювати цю сферу.
Якщо говорити про себе, то я дуже хочу виділити час на навчання. Я не кажу собі, що «Про.Світ» – це на все життя. Гадаю, що організації мають бути інституційно життєздатними. Не хочеться будувати їх навколо бренду особистості. Тому ми намагаємося бути більш горизонтальними. Якщо будь-яка людина вийде – справа не завалиться.
Про те, як навчатись навчатись
Мені дуже цікава тема самого навчання, що є більшим, ніж освіта (то вже формалізований процес). Деякі дослідження говорять про те, що 65% людей взагалі не знають, як вони навчаються. Роблять це шляхом спроб і помилок…
Якби у нас навчали, як це робити! Ми були би набагато продуктивніші. Я це досліджую й намагаюся застосовувати в своєму житті.
Наприклад, будь-яку нову інформацію ефективніше засвоювати, розбиваючи на маленькі кроки, шматки. Ось коли студіюєш нову мову, ефективніше навчатися 10 хвилин на день, ніж раз на тиждень протягом 3-4 годин. Під час вивчення нового предмету в нас формується нова нейронна мережа. І повинен пройти певний час, щоб вона закріпилася. Треба зайнятися спортом, поспати, переключитися.
Важливо ще, чи ти екстраверт чи інтроверт – і в якому середовищі тобі краще навчатися. Деяким людям потрібні групи, декому краще самому. Хоча й таким людям (а я теж така) добре мати ментора, який може скерувати тебе в певному напрямку.
Про руйнування міфу генія і віру в себе
Дуже хочеться зруйнувати міф про генія. В українському суспільстві досі часто говорять про те, що хтось має більше вроджених талантів, хтось менше. Насправді дослідження говорять про те, що кожна людина може розвинути свій талант необмежено.
Але для цього потрібно працювати і шукати середовище, сприятливе для розвитку. Леонардо да Вінчі, мабуть, не був би Леонардо, якби не поїхав до Флоренції – міста, де на той час розвивалися всі технології, мистецтва.
Я часто бачила, як батьки або вчителі давали наліпки учням: «Ти не здатний вивчати математику, тобі не дано! Або: «Якщо тобі це не вдається, підеш працювати слюсарем». Я бачила, як у дітей просто блякнуть очі, бо ніхто в них не вірить. Але ж треба просто додати певну кількість зусиль!..
В українських школах, до того ж, разюча нерівність. Учишся в Києві – це одна історія, а Житомир чи Суми, або Закарпатська область – зовсім інша. Там в учнів рівень бажання змінюватись і рухатись кудись у житті, на жаль, ще дуже низький… Мене це дуже зачіпає.
Про натхнення
Останні три роки проходили в режимі гасіння пожеж. Коли тобі здається, що потрібно терміново рятувати країну, віддати якомога більше себе. Ці роки були присвячені роботі, коли кожна хвилина запланована.
Зараз інший момент – можливо, якесь емоційне вигорання, можливо, час для переосмислення. Прийшло розуміння, що потрібно більше бути присутнім в моменті і бачити світ таким, яким він є. Мене надихають зараз дуже прості речі: вечеря з сім’єю або друзями, хороша книжка. Трохи займаюсь танцями. Там багато енергії, натхнення, заряду.
Найбільше надихають, звичайно, люди. Вони піднімають над землею. Людина допомагає тобі відкритися, а ти допомагаєш відкритися їй. Творчий момент зустрічі теж надає багато енергії.
Про книжки і помічні звички
Зараз читаю багато професійної літератури. Наприклад, книжку Барбари Оклі про те, як люди навчаються, так і називається – «Навчитися вчитися». Читаю дуже багато біографій. Намагаюся зрозуміти те, що залежало від контексту, що від самої людини, які були патерни поведінки.
Читаючи біографії, намагаюся зрозуміти, як ці люди працювали, що робило їх ефективними. Ось, наприклад, Ейнштейн багато гуляв вулицями. Просто як сомнамбула! І у цей час придумував різні експерименти. Я натрапила на дослідження, як ходіння допомагає мислити. Виявляється, серце у цей час відпочиває, тому що ноги перебирають на себе роботу. Мозок наповнюється киснем. І дуже часто приходять фантастичні думки!
Тому намагаюся багато гуляти на природі. Часом проходжу по десять кілометрів. Ніби проста звичка. Але якщо інтегрувати такі звички в життя… Відчуваю, що це допомагає перезавантажуватись і свіжіше дивитися на ситуації.
Також важливо чергувати продуктивну роботу з якоюсь більш механічною або фізичною активністю. Так допомагаєш мозку перемикатися. Намагаюся робити паузи під час робочого дня, ходити на йогу, виходити на пробіжку чи займатись макраме.
Це була одна з причин того, що я записалася на танці – хотілося мати фізичну, емоційну, соціальну перезарядку. Від цього можеш бути більш ефективним і в навчанні, і у роботі.
Про маленьку мрію
Мені би дуже хотілося, щоби кожна людина повірила в себе. Часто люди не намагаються вийти за рамки, шаблони. Наш вибір у житті не завжди є свідомим. Він існує тому, що так запрограмовано в суспільстві, така логіка попередніх поколінь. І не всі питають себе: а чого саме я дійсно хочу.
Мене дуже надихають ті, хто може переосмислити своє життя. І навіть у зрілому віці здатен змінити професію усвідомлено. Це дуже круто! Якщо кожен буде вірити в себе і матиме необхідні здібності втілювати свої мрії й таланти в життя, суспільство буде просуватися органічно.
Розпитувала Вікторія Алієва
Підготувала Юлія Шекет
