Нещодавно я відкрила колонки в одному онлайн-виданні. За деякий час помітила, що спочатку дивлюсь не на назви статей, а на імена авторів – і відкриваю читати в залежності від того, чи знаю я цього автора та чи довіряю його думці.
На мою думку, орієнтація на сильних, «перевірених» лідерів думок, керівниць, топ-менеджерів підтримує ієрархічну структуру нашого суспільства. Тобто, обираючи те, що комфортно, що знайомо, що пишуть «друзі», ми самі підтримуємо ідею, що рішення здатні приймати тільки «топ-менеджери», «лідери». І нібито варто орієнтуватись на них, тому що вони займають керівні позиції або інші прислухаються до них.
Я вже не раз стикалась із такою собі «глибою лідерів думок» – коли процеси не можуть рушити з місця, поки умовні лідери та керівники не «дадуть благословення». Хай би якою прогресивною була ідея, хай би який класний контент був зроблений, навіть ми в команді ставимо собі питання: «А хто із наших друзів – лідерів думок міг би це поширити?» Чи від того, що якесь відео, наприклад, буде поширене лідером думки, воно стане кращим? Його зміст зміниться? Чи завдяки тому, що інформація поширюється через лідерів думок, вона стає важливішою та впливовішою, чи вони її такою роблять?
Працюючи в громадському секторі, я бачу нових лідерів. Нові ідеї. Цікаві проекти із нестандартними підходами. Але ці нові люди та їхні команди – вони невпевнені, в них майже немає авторитету та голосу, вони залишаються непомітними, а їхні ідеї навряд прочитають, адже їхні імена невідомі.
Якщо ми хочемо рухатися до порядку відкритого доступу, тоді доступ до рішень мали б мати ті, хто спроможні, а не ті, хто має привілеї. Але в країні війна, суспільство поляризоване, в такому випадку важче не розділяти «свій-чужий». Розумію.
Тим не менш, я все ж спробувала виписати для себе перевірочні питання, щоб не потрапити до пастки орієнтації на особистості, а не ідеї, думки. Чи реально буде цього дотримуватися?
— Звертати увагу на те, що говорять, а не хто. Якщо я «закрию» ім’я автора статті, наприклад, і прочитаю що він (вона) написав (-ла), чи погоджуюсь я з думкою? А якщо я побачила ім’я автора, щось змінилось у моїй думці?
— Яким є в цих думках новий сенс? В чому саме ідея?
— Які аргументи наводить автор?
— Якщо я бачу неточність у словах автора чи не погоджуюсь із його (її) думкою, спробувати публічно чи хоча б просто для себе виписати, чому саме я не погоджуюсь.
— Чи готова я погодитися з думкою, протилежною моїй, якщо вона добре аргументована?
